доглядали...
Золотим часом для міста був XVIII та початок XX ст. В архітектурі панував функціоналізм і всі частини забудови продумувалися до найменших дрібниць (подача води, зв'язок квітника з фасадом будинку, тощо). Про старі традиції й сьогодні нагадують деякі із споруд по вулиці Гвардійській, де вхід до будинку тісно зав'язаний із палісадником у єдину композицію. Кілька будинків, виконаних у дусі функціоналізму разом із садами збереглися по вулиці Франка. Архітектори тісно співпрацювали з ландшафтними архітекторами. А керувало усіма погодженнями наявне при міській раді так зване «огрудніче бюро», де працювала спілка людей, які слідкували за влаштуванням правил забудови. Кожен двір, кожен окремий елемент - паркан, хвіртка, форма ліхтарів і навіть смітників повинні були відповідати встановленим розмірам. Є навіть архівна справа, де вказано, які рослини і на якій відстані одна від одної мали право висаджувати міщани. Для прикладу, висота паркана не могла перевищувати 180 см, він не міг стояти близько від проїжджої частини дороги. До того ж існували положення, які регламентували правила розміщення вікон, дверей, вказували, у який бік вони повинні були відкриватися.
Руйнуватися дворики почали десь у кінці 50-х pp. Робилося це несвідомо, просто люди перестали доглядати за своїм містом, «цінності» нащадків вже нікому не були потрібні. Зелені насадження потроху дичавіли, а місто втрачало свою привабливість.

Потреба у впорядкуванні
«Якщо уважно оглянути львівські дворики, - говорить Оксана Оленюк - тут можна знайти справжні перлини краси, вони мають різні форми планування, ландшафт, елементи оздоблення та малої архітектури. Під час таких пошуків було знайдено оригінальну скляну плитку із вакуумним наповненням, яка за сотню років існування не втратила свого первісного вигляду. Проте частіше у дворах можна знайти керамічне покриття, жовтого або гірчичного кольору. На щастя, дуже багато старовини елементів здалося зберегти». Особливо цікавим, за її словами, є подвір'я у районі вулиці Котляревського, яку було спроектовано архітекторами - Левинським та Захарієвичем, як вулицю-сад.
Сьогодні спадщина львівських двориків у небезпеці. Приходять нові господарі, викуповують перші поверхи під офіси, магазини, і руйнують старе. Нині у стародавній частині міста немає жодного внутрішнього подвір'я, яке було б впорядковане так, як належить історичному середовищу. Маємо хіба що поодинокі приклади - зокрема, італійський дворик. Але й він повинен би був мати дещо інший вигляд. Якщо вже п'ємо каву в італійському дворику, то повинні б відчувати подих історії. Але цьому не сприяють сучасні столики, бари, прорубані входи у підвали - не з того вони часу, стилю.
Про те, що з історичними двориками щось потрібно робити, задумалися ще спеціалісти у 1974 році, коли готували документи в Кабінет міністрів для надання центральній частині Львова статусу історико-архітектурного заповідника. Колективом проектантів під керівництвом Андрія Новаківського було розроблено ряд пропозицій - ескізів, малюнків, у яких автори виклали своє бачення їх вигляду. Передбачалося відновлення старовинного замощення, освітлення та інших елементів благоустрою, надання їм своєрідної таємничості. Проте чимало задумів щодо впорядкування історичної забудови так і не було впроваджено у життя.
Утім, сказати, що місто не змінюється на краще, теж було б невірним. Відновлення Львова ведеться не тільки державним коштом, а й за гроші нових власників пам'яток. Але далеко не усі інвестори обтяжені відповідальністю за долю старовинних пам'яток. Захотіло керівництво львівського підприємства «Світанок» знести старий будинок готелю «Дністер», розташований у кількох десятках метрів від Оперного театру - і знесли. А на його місці збудувати шестиповерховий будинок, який різко дисонує на фоні старої забудови проспекту Свободи, Ще один приклад такого підходу - реконструкція і пристосування кам'яниці на площі Ринок, 26, де нові власники влаштували еліт-магазин. Від старовинного інтер'єру будинку та двору не залишили навіть духу. Колись уздовж галерей внутрішніх офі-цин та межової стіни цей будинок мав прекрасні білокам'яні кронштейни датовані XVI-XVII ст. Нові власники, вочевидь, просто вивезли їх на сміттєзвалище. Тепер пам'ятка фактично втратила будь-яку цінність.
Такі ж будівельні метаморфози, звичайно без отримання дозволу,