Дискусія про відбудову Десятинної церкви Янус Нерухомiсть 2003 №1 C. 22-23

"Місце храму пустувати не повинно", - стверджував художник Микола Реріх, як відомо, людина вельми освічена. Справді, у наших православних предків побутував звичай: яка б природна стихія або соціальні потрясіння не призвели до руйнування храму, його обов'язково відновлювали на тому ж місці.

Прикладів, коли зруйновані храми відновлювали там, де вони стояли раніше, в нашій історії безліч. Мало того, християнські церкви нерідко зводили на тих же місцях, де колись стояли поганські капища.
Місце для зведення храму завжди вибирали з особливою ретельністю. Воно мало нести, за висловом сучасних екстрасенсів-лозоходців, "позитивну енергетику". Саме такі властивості притаманні, подейкують, ділянці київського Дитинця, де була колись розташована Десятинна церква.

Відбудувати... але що?!
В епоху незалежності з'явилася можливість відроджувати з небуття найбільш значущі храмові споруди, втрачені колись з тих чи інших причин. Зрозуміло, що це співзвучно загальним процесам формування національної ідеї та самоідентифікації українського народу.
Однак, не зважаючи на розпорядження Президента України від 12.02.2000 р. "Про першопочаткові заходи із відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві", питання про доцільність відтворення цієї святині досі не вирішене. У зв'язку з цим доречно пригадати помилки, що їх припускаються деякі фахівці, від котрих залежить вирішення проблеми. Зокрема, археологи заявляють - і здавалось би, цілком резонно, - що оскільки немає точних історичних відомостей та археологічних матеріалів, на основі яких можна відтворити храм у початковому вигляді, то й братися до реконструкції нема жодного сенсу. І справді, безліч проектів реконструкції, запропоновані у різні часи, є, по суті, гіпотетичними. Досі не вирішено низки важливих питань, як-то: скільки бань увінчувало храм за часів Давньої Русі, які були початкові габарити Десятинної церкви, скільки ярусів мала галерея, добудована з часом тощо.
Втім, настільки сухий підхід до проблеми навряд чи доречний. В усі часи наші предки відновлювали зруйновані храми, при цьому аж ніяк не намагаючись досягнути автентичної подібності їхнього давнього вигляду. Навпаки, нову сакральну споруду зводили з матеріалів і у формах, прийнятних і притаманних на поточний момент. Ні, таке "новаторство" не було чимось спонтанним, незалежним від канонів церковного будівництва, а навпаки. При цьому використовували найкращі традиції національного храмового зодчества, сформовані протягом століть. У цій ситуації цілком резонною є точка зору видатного вітчизняного фахівця із давньоруського зодчества Юрія Асєєва, що новітня церква має бути нехай і невеликим за обсягом, але традиційним храмом давньоруського хрестошатрового типу. Тобто в основі його об'ємно-просторової композиції традиційно лежатиме хрест як символ спасіння і баня над центральною частиною - як символ неба.

"Скляний будиночок"
А от що можна вважати неприйнятним, то це надто вже продвинуті проекти наших сучасних архітекторів-авангардистів, які теж мають свої розробки щодо реконструкції "Десятинки". Наприклад, відома українська архітекторка Лариса Скорик пропонує спорудити на фундаменті давньоруського Федорівського собору храм зі скляних конструкцій - то де гарантія, що не з'явиться подібний проект Десятинної церкви?
Втім, навряд чи подібний авангардизм можна визнати прийнятним. На думку віруючих, які поважають традиції, проводити служби у такій скляній конструкції - все одно, що довірити правити роздягненому священикові. Потрібно зрозуміти, що у традиційних формах зодчества, і особливо - сакрального, накопичено особливий національний менталітет народу, і різко переривати традицію щонайменше не етично. Копіювання "продвинутих" зразків західної культової архітектури, на думку згаданого вище Юрія Асєєва, нагадує ситуацію, коли людей на рідній землі силоміць примушують розмовляти не своєю, а чужою, іноземною мовою.
Годі й сумніватися: якщо ми прагнемо вважати себе справді цивілізованими людьми, тим паче хочемо, аби нас поважали інші народи та країни, не можна допустити, щоби найсвященніші об'єкти нашої культури - в даному випадку, рештки Десятинної церкви - на 11-му році Незалежності опинилися під